До відкриття першої школи  в центрі села Бояни у селі було дуже мало грамотних  людей. Були грамотні: священик, диякон, секретар сільської ради. Можна було щоб сам сільський голова  не вмів читати і писати, головне щоб він хоча б знав писати своє ім’я підписуючи якісь документи.

Село Бояни було власністю деяких панів. Ці пани та їхні діти були грамотні, оскільки їх навчали грамоти диякони при панському дворі.

У Бояни жили багато євреїв, які всі вміли писати і читати рідною мовою та мовою села, у якому проживали. Їхня  релігія вимагала, щоб кожна молода людина після 9-річного віку мала продемонструвати те, що вона знає і що вона вміє. Для цього дитина  була доставлена до синагоги, де вона повинна  була відповісти на поставлені запитання щодо релігії, прочитати щось, молитися та співати псалми. Крім того, ці діти мали виконувати  усні обчислення та розмовляти  німецькою мовою.  Діти, які успішно складали цей іспит мали право сидіти разом із дорослими в синагозі та за столом. Найбільш розумні діти продовжували навчання в Австрії або в інших країнах, працюючи  потім в медицині, адвокатурі або торгівлі та ін.

Якщо якийсь заможний селянин хотів, щоб його син став грамотним, він давав його  до диякона, який викладав уроки при церкві, використовуючи для цього церковні книги. Для таких послуг треба було заплатити. Якщо дитина вже вміла писати і читати, вона могла продовжити навчання далі.

З  1775 року Буковина перебувала у складі  Галичини Австро-Угорщини. На початку ХІХ століття Австрія починає відкривати початкові школи спочатку в містах – німецькі школи, а потім і у селах. В Австро-Угорщині проживали кілька національностей: німці, поляки, румуни, серби та інші. Керівництво Відня вирішило відкрити школи з навчанням рідної мови мешканців даного населеного пункту, де вони також вивчали німецьку мову як державну. Освіта була добровільною, навчались лише бажаючі. У багатьох селах не було бажаючих вчитися і ці школи відкривались пізніше. Таким чином, у 1816-1850 роках, у великих селах Буковини було відкрито лише 18 шкіл.

Перша румунська школа відкрилася у 1818 році в селі Роша біля Чернівці. В центрі села Бояни перша школа була відкрита у 1820 році, яка мала три класи. В цьому році в село прийшов єдиний вчитель з Чернівців.

Тодішній сільський голова піклувався про те, щоб знайти дім вчителю та кімнату для проведення уроків. У селі знайшлись близько 15 осіб у віці 7-10 років, які хотіли навчатися. Підручників ще не існувало. У цьому році з’явилася перша книга з читання. Книга була видана румунською мовою, використовуючись старий слов’янський  алфавіт. (Додаток 1).  Кожен учень купував собі таку книгу, з якої навчався читати. Також навчали дітей грамоти і за допомогою церковних книги. (Додаток 2).

Діти спочатку навчалися писати спеціальною  крейдою на гладких дощечках, які потім витирали ганчіркою. Після півтора року вони почали писати олівцем на папері. На уроках математики вони рахували та обчислювали за допомогою  природних  матеріалів: горіхи, жолуді, палички тощо. На уроках німецької мови  діти повторювали хором вивчені слова та словосполучення на даній мові. У 1821 році в селі прийшов ще один вчитель, який зібрав групу дітей для першого класу. Наступного року в селі було троє вчителів, які викладали уроки в орендованих у селян приміщеннях. У цих класах ходили діти не тільки з Центру, але і з Глиниці та Лехучень. З часом учні більше не поміщалися  у селянських класах, і тому в центрі була побудована школа з трьома класними кімнатами. Освіта була безкоштовною, а відвідуваність школи – обов’язковою. У середині XIX століття румуни перейшли на письмо за допомогою латинського алфавіту. Тоді ж з’явилися і інші підручники.

  1. Школа на Глиниці (1882-1914)

Глиницькі діти з 1820 року ходили до школи в Центрі Боян. Але у 70-х роках XIX століття ця школа мала 6 класів з обов’язковим відвідуванням. Кількість учнів зросла, і учні вже не поміщалися у  три класні кімнати центральної школи. Виникла необхідність побудувати ще пару приміщень. Але тодішнє керівництво  стало вважати, що краще буде побудувати нову школу в Глиниці  і перевести глиницьких дітей у цій школі для того щоб їм було ближче добиратися до школи. Школа була побудована через кілька років, яка мала дерев’яні стіни та (șindilă) дах. У школі були 3 класні кімнати та приміщення для вчителів. Школа знаходилась приблизно в 300 м на північ від центральної  школи. У 1882 році будівництво було завершено і школа була освячена, а у вересні того ж року вона відчинила двері для перших учнів.  Почали навчатися у цій школі  158 учнів  (73 хлопчики та 85 дівчат). Всі були румуни. Першими вчителями були: Ісідор Долінскі, Дмитро Халуш та Анастасія Чіуперковіч (Додаток 3).

Після 22 роки, в 1904 році, в школі на Глиниці було 218 учнів (121 хлопчик та 97 дівчаток), з яких 216 були румунами, 1 українець та 1 поляк. Тоді вчителями були Брейеску  Олександр, Філієвіч Віола та Сайоревіч Євгенія. Школа в Глиниці складалася з 6 класів. Випускники школи йшли до школи ще два роки по два рази на тиждень на так званому репетиторському  курсі. Ці діти слухали уроки з учнями 6-го або 5-го класів. Найкращою була оцінка “1”, а найгіршою – “5”.

У школі викладалися предмети: виразне читання, письмо, священна історія (за Біблією), історія Австрії, німецька мова, математика, релігія православного світу, музика та гімнастики (Додаток 4).

На базі виховання підростаючого покоління стояли релігійні норми: повага до царя, дотримання законів держави, толерантність між етносами та конфесіями. Держава призначала на керівні посади людей, які знали не тільки німецьку мову а й мови корінних мешканців: румунську та українську. Це спонукало інших людей до знання декількох мов, характерних для Буковини. Діти ходили до школи у селянському  вбранні. (Додаток 5).

У першому класі учні писали лише за допомогою олівця. У наступних класах також писали пером. Особливу увагу приділялось каліграфічному письму та виразному читанню. Уроки релігії були викладені священиками. Для кожного класу були передбачені для обов’язково навчання молитви та відповідні теологічні  питання. Австрійська школа функціонувала до весни 1914 роки.  6 серпня того ж року Австрія  оголошує війну Сербії. 14 вересня Росія оголошує війну Австрії і російські війська наступають з напряму Рокитного та Слободи до Птура . 23 серпня 1914 російські війська займають Бояни і навесні 1915 року всі жителі були  евакуйовані і відправлені до Росії. Мешканці села повернулися додому  тільки в 1917-1918 роках. З 1918 Буковина належить румунській державі і починається румунський період  в історії школи.

 

  1. Початкова школа

 на Глиниці села Бояни (1919-1940, 1941-1944)

Повернувшись додому мешканці села знайшли зруйновані будинки, неорані поля, повсюди ями та траншеї. І будівля школи часткового постраждали внаслідок  вибухів. Навесні 1919 року ремонтні роботи були зроблені за рахунок держави, а у вересні того ж року розпочався перший навчальний рік за румунською системою освіти.  Навчальний рік розпочинався  15 вересня і закінчувався 15 травня. Навчальний рік складався з трьох семестрів з канікулами на Різдво, Великдень і влітку. Найкращою оцінкою було «10», найгіршою «1». Учні,  які мали річну оцінку  менш «5» залишались ще на один рік в тому класі.

У містах та селах функціонували семирічні початкової класи, де вчитель викладав всі уроки. Освіта в початкових школах було безкоштовною. В містах початкові школи були розділені, тобто окремо тільки для хлопців або тільки для дівчат. У 1-4 класах викладались предмети: читання, письмо, граматика, каліграфія, арифметика, релігія, трудове навчання, гімнастика, музика.

У 5-7 класах вивчались предмети: румунська історія, географія Румунії та світу, фізико-хімічні науки. Учні продовжували  ходити до школи одягнені у селянський простий одяг. З дому брали з собою їжу: паляницю, кусок хліба, яблука і т.д. Багато дітей не брали до школи їжі. Крім початкових шкіл в містах були гімназії (протягом 4 років)  та ліцеї (протягом 8 років), які були окремо для хлопців та окремо для дівчат. У цих школах зарахували на навчання дітей після початкових класів, тобто у віці 11 років. Найближчою до Бояни була торгівельна гімназія для хлопців в місті Новоселиця. В м. Чернівці було більше гімназій та ліцеїв, серед яких педагогічний ліцей (звичайна школа) для хлопців та педагогічний ліцей для дівчат, який підготував майбутніх вчителів початкових класів. За навчання в таких школах треба було платити.

У всіх школах моральне виховання базувалось на християнській релігії. Таким чином, перший урок починався з ранкової молитви «Отче наш», яку учні вимовляли хором стоячи. Перед Великоднем вчителі везли дітей до церкви на Сповідь та Причастя. На уроках релігії священик пояснював дітям Десять Божих заповідей, які учні повинні були дотримуватись. Для кожного класу був  перелік молитв для обов’язкового запам’ятовування. Велику увагу приділялось патріотичному вихованню.

У 1929/1930 н.р. у школі на Глиниці навчалися 140 учнів (84 хлопці та 56 дівчат). Вчителями були: Корнеліу Пілат (директор), Aурелія Пілат, Клаудія Бендяк, Дмитро Свекла. Вчитель Аурелія Пілат організу

вала церковний хор.

У 1928 році розпочато будівництво нового корпусу для школи, яке було закінчено  у 1932 році. (Додаток 6).

  1. Розвиток школи у1940-1941 роках

28 червня 1940 року Бесарабія та Північна Буковина переходить під керівництво Радянського Союзу, в тому числі і село Бояни. Починається нова сторінка в історії школи.

В цьому ж році директором школи стає Ткач Іван Михайлович. (Додаток 7). Він був українського походження та мав педагогічну освіту. До цього працював вчителем. До 1 вересня школа була забезпечена кадрами, які не мали педагогічної освіти. Почали друкуватися підручники. Румунські слова в таких книгах були написані російськими літерами. Таку мову називали “молдавською”.

1 вересня практично всі учні прийшли до школи. Всі школярі провчилися ще один рік у класі, в якому вони навчалися в попередньому році. Причиною цього явища було те, що був введений для навчання інший алфавіт, тому всі учні повинні були навчитися писати за цим алфавітом. Крім цього радянські програми радикально відрізнялися від румунських, за якими вивчалася російська та іноземна мови, алгебра, історія Радянського Союзу тощо.

З самого початку учні  повинні були навчатися звертатися до вчителів в російському стилі. Наприклад не «пан директор» а «Іван Михайлович». В класах висіли портери Леніна і Сталіна. У спеціальній кімнаті було влаштоване “піонерське приміщення”, в якій були барабани, настільні ігри, книги, журнали. Під час перерв учні мали змогу прийти у цю кімнату і гратися в присутності одного вчителя. Була також шафа в якій були книги здебільшого російською мовою. Румунські книги що були в школі, були упаковані, і повезені в Садагуру. На уроках музики вчили лише декілька російськомовних пісень.

Наприкінці грудня відсвяткували Новий рік. Вперше з лісу була привезена ялинка, яку поставили  в одному із класних приміщень і прикрашали її. Учні колом грали навколо ялинки, співаючи російські пісні. Вперше “Дід Мороз” подарував їм пакунки із цукерками. Діти були стурбовані: чому вчитель Василь Іванович поклав собі  ватну бороду. Попередніми роками учні на Різдво готували концертну програму для своїх батьків, співаючи колядки, щедрівки, прославляючи народження Ісуса Христа.

Ще у жовтні почала діяти вечірня школа. У селі було ще кілька неграмотних людей. З них ті, котрі не досягли 50 років, були закликані до школи, щоб навчитися писати і читати. Хлопці у віці від 15 до 19 років були змушені ходити до вечірньої школи, щоб вивчати російську мову для того щоб мати можливість пройти військову службу. Вчителям оплачували за роботу.

Заняття закінчились наприкінці травня і діти пішли на канікули. Але не всі мали щастя гратися з друзями з села, оскільки 13 червня 1941 року почалися депортації. Цілі сім’ї з дітьми та старими були депортовані до Сибірії. З них, менше половини повернулися в рідне село приблизно через десять років. Інші померли від холоду та голоду у  далекій Сибірії.

22 червня 1941 року Німеччина, не оголосивши війну, напала на Радянський Союз, і через кілька днів румунська армія пересувається в напрям Дністра. В результаті радянських війська не в змозі вистояти і село Бояни знову потрапляє під керівництвом  румунської  держави.

Румунська школа існувала до березня 1944 року. На той час лінія фронту наближалась зі сходу. 20 березня дітям було повідомлено, що школа закривається  через війну. Книги в бібліотеці були роздані учням. Учителі зі сльозами на очах прощалися зі своїми учнями і пішли. Директор дав наказ спалити всю шкільну документацію.

28 березня радянські танки увійшли в Бояни і почався новий етап у сільському житті – радянський період.

  1. Радянський період (1944-1991)

Кажуть, що школа зобов’язана суспільству. Тому перш ніж писати про розвиток школи у цей період ми коротко опишемо соціально-політичну систему того часу. В Радянському Союзі існувала та функціонувала дише одна партія – комуністична. Вона з’явилась в царській Росії в результаті перевороту (так звана революція) 7 листопада 1917 року. В країні з’явились прихильники революції та її опоненти. І перші, і другі створили свої армії щоб потрапити до влади. Комуністична армія називалась Червона армія, армія противників – Біла армія. Боротьба між цими арміями тривала до 1922 року. Ця громадянська війна, в якій воювали росіяни з росіянами, завершилась з перемогою Червоної Армії. Таким чином, прийшовши до влади на чолі з Леніним, комуністи казали, що вони побудують суспільство без багатих і без бідний і що всі будуть рівні. З цією метою була націоналізовані, тобто взято до держави підприємства, фабрики, транспорт, землю від людей. Таким чином, всі люди, працювали на державу і отримували зарплату. Ще було заборонено щоб одна людина влаштувала на роботу іншу людину. Було заборонено щоб хтось мав для своїх господарських потреб трактор, вантажівку, кінь або майстерню та інше. Комуністи розділити Росію на територіальні етнічні одиниці, які називалися республіками. У всіх цих республіках при владі були комуністи  і в 1924 році вони об’єднали ці республіки в одну велику країну під назвою Радянський Союз. Після смерті Леніна керівником партії а також і країни, стає Сталін.

З метою виховання молодого покоління, яке буде продовжувати дії, розпочаті комуністами ще на початку, засновуються ленінські організації для дітей та молоді. У цих організаціях широко практикувалось комуністичне виховання, про яке поговоримо далі. (Додаток 8).

Школярі 6-9 років називали «octombrei». Вони носили п’ятикутну червону зірку, на якій був образ Леніна в дитинстві. Вони були зобов’язані  любити свою батьківщину, вчитися добре і поводити себе так, як колись поводився і навчався Ленін. (Додаток 9).

Учні 10-14 років були членами піонерської організації імені Леніна. Піонер означає «перший». Піонери носили червоні краватки і значки, на яких було написано «Всегда готов». Всі піонери школи складали «піонерський блок», який мав великий прапор з образом Леніна. Учні одного класу формували «detașamentul de pioneri піонерський загін», який мав прапор, o goarnă та маленький барабан. Як піонерський блок так і загін носили ім’я одного героя. Кожен загін збирався раз на місяць на лінійці, щоб обговорити важливі питання, співати та читати вірші. Піонерський блок збирався кілька разів на рік на державні свята. (Додаток 10,11).

Керував піонерською роботою в школі піонерський інструктор, який отримував зарплату без проведення уроків. У школі було піонерське приміщення, в якому було робоче місце цієї людини та зберігались необхідні  піонерські атрибути.

Крім навчання піонери здійснювали велику громадську роботу: збирали макулатуру, металолом та лікарські рослини.  Щорічно вони допомагали культивувати та збирати врожай на колгоспному полі. За це колгосп видавав їм автобус для екскурсій. 1 травня та  7 листопада в селі організувались демонстрації за участю всіх вчителів та учнів.

Молоді люди у віці 15-19 років були членами (при бажанні) організації  «Об’єднання комуністичної молоді» (Комсомол).

Вищевказані організації були  тільки частиною  всього комуністичного виховання в цілому. Велика увага приділялась військово-патріотичному вихованню. З цією метою організовувались  екскурсії по місцях бойової слави, зустрічі з учасниками бойових дій, щорічно проводилась військова гра «Зірниця», яка готувала юнаків до військової служби.  Фізичне та трудове виховання готувало здорову та  стійку молодь. Естетичне виховання здійснювалось через відвідування різних концертів, вистав та інше.

Але комуністичне виховання мало великий мінус – дітей агітували не ходити до церкви та не вірити у Бога.

У радянський період навчання в усіх навчальних закладах було безкоштовним. Учні, які навчалися на «5» і «4» отримували державну стипендію, приблизно рівній половині мінімальної заробітної плати. Після закінчення навчання у спеціально-технічних навчальних закладах, випускники забезпечувались роботою, на якій вони були зобов’язані попрацювати не менше двох років. Це дало можливість багатьом жителям Глиниці  здобути вищу освіту і  потім реалізувати себе в різних галузях.

Наша школа гордиться наступними випускниками:

Замфіра Тома – доктор біологічних наук, працює в академії наук Молдови

Аурелія Зеля-Тома – старший науковий співробітник Української науково-дослідницької станції захисту рослин.

Василь Дирда – професор університету м. Клуж, Румунія.

Іван Свекла – художник, член спілки художників СРСР

Радянський період почався в 1940/1941 навчальному році і тривав після війни з 1944 по 1991 рік. За ці роки школа на Глиниці кілька разів змінила свою назву. З 40-х до кінця 80-х років діяла неповна середня школа. У 1989 році було побудовано сучасне приміщення школи на базі якої у 1990 році відкривалася Боянська гімназія з румунською мовою навчання.

  1. Бояни – Глиницька початкова школа

 Садгірського району (1944-1949)

У серпні-вересні 1944 року лінія фронту була десь у Румунії, Угорщині, Польщі. Хоча це був військовий час, навчання  на Буковині розпочалось 1 вересня. До цієї дати в селі був  проведений перепис дітей. Румунські документи не були ні в школі, ні в сільській раді. Саме тому багато дітей сказали, що вони старші, щоб не ходити до радянської школи. В той час у Радянському Союзі були чотирирічні, семирічні та десятирічні школи. Виходячи з кількості зареєстрованих учнів, Садгірський відділ освіти  вирішив, щоб на Глиниці була чотирирічна початкова школа. Будівля школи збереглась добре, але бракували педагогічні кадри та шкільне приладдя.

У школі працювали люди без відповідної педагогічної освіти. Деякі з цих вчителів закінчили педагогічний коледж в м. Чернівцi і працювали в освіті до виходу на пенсію. Інші без педагогічної освіти були звільнені з роботи, але в той час після війни вони зробили певний внесок у розвиток освіти. Був введений російський алфавіт для написання румунських слів. Цей алфавіт мали б вчити учні, і вчителів. Вчителі не знали російської мови, яку вони мали навчати учнів. Вони запрошували до школи старих людей, які в 1915-1918 роках жили в евакуації в Росії, і за його допомогою складали румуно-російський словник. Отже, на уроках російської мови діти вчили лише російські слова, не пов’язуючи їх у реченнях.

Бракувало підручники, зошити, крейда. Діти писали на сторінках старих румунських книг. Для написання на дошці використовувались шматки вапна, які діти приносили з дому. Уроки проходили більше в усній формі, учні повторили в хор за вчителем або індивідуально. З такими труднощами пройшов цілий 1944/1945 навчальний рік.  9 травня 1945 року, як завжди, діти прийшли до школи. Їм було сказано, що війна закінчилась і вони два дні можуть залишатися вдома. Звістка про закінчення війни була  радісною для всіх і в мирні дні всі думали, що житимуть краще. Починаючи з 1945/1946 навчального  року ситуація в школах покращилась, учні мали підручники, олівці. Вчителі забезпечувались одним підручником, з якого вони навчали учнів. Поступово освіта нормалізувалась. (Додаток 12).

Учні четвертого класу здавали випускні іспити: рідна мова (диктант), математика (письмово), російська мова (усно). Випускникам четвертого класу давали спеціальний сертифікат, на підставі якого вони продовжували навчання в п’ятому класі в Боянській школі в Центр.

У 1944-1949 рр. у школі на Глиниці було чотири класи, в кожне з яких навчалося приблизно по 20 учнів. Так працювали чотири вчителі: Аурел Захаровіч Краюци, Емілія Володимирівна Жолондковська, Гостюк Сільвія Миколаївна та Буженіца Віоріка Дмитрівна. Аурел Краюца також виконував функцію директора, за що отримав 25 % надбавки до зарплати у порівнянні з іншими вчителями. Потім він закінчив середню освіту у вечірній школі та був студентом заочної форми філологічного факультету (молдавська мова). Тоді він жив зі своєю сім’єю у приміщенні для директора в школі. У 1950 році школа на Глиниці була реорганізована в семирічку, про яку буде йти мова далі. (Додаток 13).

  1. Боян – Глиницька неповна-середня школа

Садгірського району (1950-1960)

У післявоєнний період з кожним роком кількість учнів збільшувалась. У початкових класах у школі на Глиниці було по 20-24 дітей. Таким чином, вони могли б навчатися у 5-7 класах на місці. Тому  Садгірський відділ освіти вирішив трансформувати  початкову школу  на 7-річну  неповну середню школу. Ще у червні 1950 року директором була призначена вчителька із середньої школи Лунгу Сільвія Іванівна. (Додаток 14).

Влітку відбулась реконструкція школи. Приміщення для директора  школи було перетворене на дві класні кімнати. У кінці коридору був кабінет директора.  Додаткове приміщення у шкільному дворі було капітально відремонтоване і перетворене на піонерську кімнату. Нарешті, в школі було шість класних кімнат, учительська, кабінет директора, піонерська кімната та приміщення для кіоску. З 1 вересня 1950 року в школі на Глиници вже був і 5 клас. Учні  6-7 класів продовжували навчання в Центрі. Годин  в одному п’ятому класі було мало, і не була змога забезпечувати даний клас  необхідними кадрами з усіх  предметів. Директор мав уроки рідної мови, географії та історії. Її чоловік Лунгу Михайло викладав уроки біології, математики та фізичного виховання.

У наступні роки в школі на роботу були задіяні різні спеціалісти:

  1. Марюцак Ореста Петрівна, заступник директора, вчитель російської мови (Додаток 15).
  2. Антонов Микола Терентійович, заступник директора, вчитель російської мови.
  3. Вайденгорн Moтeл Йосифович, вчитель французької мови та фізичного виховання.
  4. Кац Марія Лівовна, вчитель математики.
  5. Ханціш Григорій Лук’янович, вчитель фізики та хімії.
  6. Дутчак Василь Васильович, вчитель фізики та математики.
  7. Білецкій Пінтілей Степанович, вчитель музики, фізики та трудового навчання.
  8. Білецкі Аурелія Георгіївна, вчитель біології та хімії. (Додаток 16).

Вчителями початкових класів були:

Краюци Аурел Захарович

Твердохлеб Ана Іванівна

Білецькі Аурелія Георгіївна

Міхалчан Ана Василівна

Юрку Марія Флорівна

Toдoщук Maрія Флорівна (Додаток 17).

Протягом 10 років вчителі мінялися, але постійно працював у ці роки на посаді директора Лунгу Сільвія Іванівна, яка створила дружній колектив вчителів, розумно організувала повчально-виховний процес. За великий внесок у розвиток освіти, великі досягнення у педагогічній роботі, у 1958 році була нагороджена орденом «Червона зірка». Потім вона була переведена  в середню школу в Центрі в якості директора. (Додаток 18).

Всі предмети викладалися відповідними спеціалістами. Школа працювала у двох змінах: після обіду навчалися два початкові класи. Школа була визнана однією з кращих семирічних шкіл у Садгірському районі. (Додаток 19).

 

  1. Боянська восьмирічна школа Новоселицького району

(1961 – 1990)

У 1961 році керівні органи держави  вимагали, щоб всі школи працювали в одну зміну. З цією метою, у цьому ж році, колгосп очолений Анатолієм Наконечним виділив для  школи  3 корпуси. (Додаток 20, 21).

У ці роки школа на Глиниці займала десь 5-7 місце у рейтингу найкращих шкіл, тобто її діяльність була оцінена позитивно. У школи були оформлені 5 кабінетів: фізики, біології та хімії, математики, рідної мови та російської мови. Кабінет біології був оцінений як найкращий з усіх. Біля школи існував експериментальний та географічний майданчики.

У 1970-1977 роках  при школі була кроляча ферма з близько 40 тварин.

Проводилась велика позакласна робота. Для естетичного виховання учнів функціонував  дитячий хор, три ансамблі, один оркестр. На районних художніх олімпіадах учні з Глиниці займали почесні призові місця. (Додаток 22).

З 1978 року в школі була підготовча група, яка називалась групою “Нуль”. У 1959 році клас “Нуль” був названий таким як перший клас, тому назви інших класів збільшились  на одну одиницю. Таким чином, школа стала дев’ятирічною. (Додаток 23, 24, 25).

 

  1. Будівництво нової школи (1986-1988)

Будівля школи, побудована у 1932 році, була вже у аварійному стані. Шкільне керівництво подало клопотання до обласного комітету профспілок, для того щоб він відправив  комісію, щоб визначити, чи така будівля є безпечною для проведення навчально-виховного процесу. У травні 1986 р. комісія у складі районних та обласних представників вирішила починати будівництво нової школи з 1988 року.

Для будівництва був обраний типовий проект школи з 8 класів з комплектацією 196 учнів (у школі тоді навчалися 177 дітей). Будівництвом школи займалась фірма “Межколхозстрой”.

Проект був створений Інститутом будівництва м. Чернівці. Головним інженером проекту був Іван Заморскі. Будівництво розпочалося навесні 1987 року і було завершено 1 вересня 1988 року (Додаток 27). Керівником будівельних робіт був  Михайло Трипадуш. На будівництві допомагали і учні. Брали  участь в роботах і народні майстри, відправлені колгоспом (голова колгоспу Василь Морар) та сільською радою (голова сільської ради Miхалчан Тоадер). Багато допомоги дали батьки учнів. Влітку 1988 року під керівництвом Олени Фоки педагогічний колектив працював над оформленням шкільних кабінетів. У новій школі і навчальний процес став більш продуктивним.

 

  1. Сучасний стан школи

На базі нової школи у 1990 році відкрилась  Боянська гімназія з румунською мовою навчання.

Директори гімназії:

Фока Олена Косятинівна (1987-1997 р.)

Фока Костянтин Іванович (1997-1999 р.)

Деменчук Георгій Аурелович (1999-2010 р.)

23 грудня 2009 року наш заклад став навчально-виховним комплексом (Додаток 27). З 2010 року директором НВК «Боянська гімназія» стає Гавка Світлана Дінівна.

Навчально-виховний процес базується на нерозривних стосунках між дошкільною, початковою, середньою та старшою школою.

За останні роки укладено угоди про співробітництво з:

  • Всеукраїнською науково – дослідницькою станцією захисту рослин;
  • Чернівецьким національним університетом імені Юрія Федьковича;
  • Чернівецьким педагогічним коледжем;
  • Чернівецьким обласним центром еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді.

З метою обміну досвідом  наш заклад брав участь у міжнародному проекті «Vecinii în Europa unită». (Партнери в об’єднаній Європі) разом з навчальними закладами Румунії. На сучасному етапі НВК «Боянська гімназія» бере участь у проекті Мультилінгвальна освіта (МЛО)/MULTILINGUAL EDUCATION (MLE), в процесі якого педагогічні працівники поставили собі за мету забезпечити  розвиток  освітнього простору багатомовного навчального закладу в умовах реалізації авторської моделі багатомовної освіти.

Створено і працює учнівське наукове товариство «Еврика». Основним органом учнівського самоврядування є шкільна організація «Відродження» яке була створена у 1996 році.

За останні два роки 56 учнів стали переможцями ІІ та ІІІ етапу Всеукраїнських олімпіад та різних конкурсів, турнірів навально-наукового напрямку.

НВК «Боянська гімназія» є базою школи обласного інституту педагогічної освіти  для вчителів початкових класів, вчителів румунської мови та літератури, директорів шкіл а також методичною базою для проходження педагогічної практики студентів ЧНУ імені Юрія Федьковича  та Чернівецького педагогічного коледжу.

У закладі  працювали :

Сидір Воробкевич – український письменник та композитор.

Іоганна Грубер – німецький письменник.

Василь Бізові – Заслужений вчитель України.

Серед випускників закладу:

Замфіра Тома – доктор біологічних наук, працює в академії наук Молдови

Аурелія Зеля-Тома – старший науковий співробітник Української науково-дослідницької станції захисту рослин.

Василь Дирда – професор університету м. Клуж, Румунія.

Іван Свекла – художник, член спілки художників СРСР

Наш девіз: „Моя гімназія – мій дім, моя фортеця”.

Актуально
Наша гордість
Корисні посилання
www.000webhost.com